ЗАША́ВКАТИ, аю, аєш, док., розм. Почати шавкати, нерозбірливо, шепелявлячи говорити. Стукнуло колесо на ямку, а старий носом у коліно, аж бриль на очі насунувся і з очей сльози покотились, та й зашавкав: — Вражого сина ямка! (Свидн., Люборацькі, 1955, 206); // Загавкати, закричати, видаючи приглушені шиплячі звуки (про тварин, птахів).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 411.