ЗАШАМОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док., розм.
1. Почати шамотіти, утворювати легкий шелест, шарудіння (про траву, листя, одяг і т. ін.). Враз затремтіло молоде листя, зашамотіло, струсило з себе дощ самоцвітів (Коцюб., І, 1955, 149); Дівчина побігла, зашамотівши своїми накоцюбленими спідницями (Григ., Вибр , 1959, 361); Стиха зашамотіла верхів’ям висока сосна за вікном (Коз., Сальвія, 1959, 107).
2. Почати вовтузитися, рухатися з невеликим шумом.— Дядьку, дядьку… А вийдіть! — Тихо в хаті. Потім — чути було — рипнув піл, і щось по хаті зашамотіло (Головко, І, 1957, 100); // безос. У сінях зашамотіло, і з’явився Артем Григорович (Гур., Наша молодість, 1949, 184).
3. Заговорити, шамкаючи або шепчучи. Старий Карпо примружив старечі очі і, розпливаючись усмішкою, зашамотів: — Високо літаєш, та влучно б’єш, Петре Конашевичу (Тулуб, Людолови, І, 1957, 57); Люди в Пампушчинім таборі, впізнавши Козака, стривожено загомоніли, зашамотіли та зразу й заніміли (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 411.