ЗАШИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗАШИ́ТИСЯ, и́юся, и́єшся, док.
1. розм. Ховаючись, забиратися куди-небудь.— А тепер,— віддав Мацько юнакові листівки,— іди, Юрку, додому, зашивайся десь у куток і пиши, чоловіче (Козл., Ю. Крук, 1957, 372); І хто в такий час зашиється в запічок, я з тим буду не в ладах до кінця життя мого (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 47); У осінню хмуру пору Хитрий жук зашивсь під кору (Стельмах, Колосок.., 1959, 60); // Проникати, забиратися куди-небудь, звичайно не на своє місце. Молодиці.. стовпились перед самими дверми. За ними видко було громаду чоловіків, старих і середніх, і лиш тільки один Йоч Галчан зашився поміж жінок та про щось жваво балакав (Коцюб., І, 1955, 281).
2. тільки док., розм. Не справитися з якою-небудь роботою або не встигнути виконати її вчасно.— Робіть сьогодні не те, що належало зробити вчора чи позавчора, а те, що можна зробити й завтра, о. Ніколи не спізнитесь! Ніколи не зашиєтесь! (Ряб., Жайворонки, 1957, 192)
3. тільки недок. Пас. до зашива́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 414.