ЗАШКАРУ́БЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до зашкару́бнути. У Микити цупкі, зашкарублі руки од роботи, як у дорослого (Вас., І, 1959, 267); Він викладав на стіл якісь уривки паперів, просякнуті наскрізь і зашкарублі від солі (Кучер, Голод, 1961, 372).
2. у знач. прикм. Який не піддається впливові нового, прогресивного. Ішлося про перемогу науки й техніки над старим зашкарублим побутом (Кулик, Записки консула, 1958, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 414.