ЗАЯСНІ́ТИ, і́є, док.
1. Почати ясніти, світлішати; прояснитися. На заході заясніло небо. Над обрієм підіймався великий кругловидий місяць (Трубл., І, 1955, 284); Хмаривсь день якусь хвилину — потім знову заяснів (Тич., II, 1957, 313); // безос. На світанку — ледве заясніло, а вже чуть рибалок голоси над широким плесом (Гонч., Вибр., 1959, 247).
2. Почати світитися; засвітитися. І хочеться скоріш, щоб промінь заяснів, Щоб серцеві знайти хоч небагато втіхи (Сам., I, 1958, 124); Свічка в ньому спочатку затріскотіла, заблимала й за кілька хвилин знову заясніла (Сміл., Сад, 1952, 15).
3. перен. Почати виражати радість, задоволення і т. ін. Лице Шміла заясніло блідою іскрою радості (Фр., І, 1955, 143); Єлизавета Хомівна як почула про Марину — вся заясніла, і водночас тінь журби упала їй на обличчя (Сенч., Опов., 1959, 350); // З’явитися (про посмішку).— Йой, Терезка прийшла! Очам своїм не вірю, — раділа Березиха, і на її заплаканому обличчі заясніла усмішка, наче з-за хмар виглянуло на мить сонце (Томч., Готель.., 1960, 233).
4. Показатися, виділитися (про що-небудь світле). Капелюх [панотця] лежав оддалік,.. й через те заясніла лисина, як сніг біла (Март., Тв., 1954, 221); У просвіти між хвойною випушкою раптом заясніли жовті і світло-сірі корпуси міських будинків з крутими черепичними дахами… (Вол., Дні.., 1958, 33); В голубому стовпі прожектора заясніла маленька срібляста пташка (Гур., Осок. друзі, 1946, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 423.