ЗБАБІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. фам. Стати схожим на бабу (див. ба́ба1 2). Справді, він якось збабів, зморшкуваті, обвислі голені щоки робили його подібним коли не до жінки, то принаймні до євнуха (Полт., Повість.., 1960, 448).
2. зневажл. Те саме, шо зба́битися. — Віднині я не розбійник флавіан, а сторож отсього монастиря. І вам раджу: покиньте своє ремесло і вдайтеся на покуту! Та розбійники не слухали його довше. — Одурів чоловік!— бурчали вони.— Попався між баб і сам збабів відразу! (Фр., IV, 1950, 156).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 423.