ЗБАН, а, ч., діал. Дзбан. — Пане куме Любовицький,— мовив, хмурячись, Богдан,— чарку! За стару знайомість! Поки піниться сей збан! (Фр., XI, 1952, 217); До пори збан воду носить (Номис, 1864, № 7772).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 427.