ЗБЕЗЧЕ́ЩЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до збезче́стити. [Неофіт-раб:] Чи я забуду серед ваших зборів мою сумну, збезчещену господу? (Л. Укр., II, 1951, 237); А того ж дня по обіді вітробалчани ховали забитих.. (одна сама на себе руки наклала — збезчещена, Скорякова Євменова найстарша дочка) (Головко, II, 1957, 361).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 428.