ЗБИТО́ЧНИЙ, ЗБИТО́ШНИЙ, а, е, розм.
1. Здатний на вчинки, які завдають кому-небудь шкоди, зла. Старого Авдюка раптом затрясла лють. Все, що довго носив у серці на зарозумілого, збитошчого сусіда, повалило зараз з нього наверх, як вода крізь прорвану греблю (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 371).
2. Пустотливий. [Завада:] От збиточна дівчина! Двері заперла і не озивається! (Фр., IX, 1952, 356); З-за хрещатих листочків уже голубів ніжний цвіт барвінку, сміявся, як збиточне дитя з-за маминого подолка (Іваничук, На краю.., 1960, 136); * Образно. Хлоп’я підіймає голову до вікна, ..а збитошний місяць прямо на ряднину перекинув це саме вікно (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 126); // Який виражає лукавство. — Як вам подобається пан Вронський? — Панна Стася зробила збиточну міну і у відповідь спитала Мадьярку: — А вам, бабусю, як? (Мак., Вибр., 1954, 121); В нього збитошне, веснянкувате лице (Козл., Ю. Крук, 1950, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 438.