ЗБЛИ́ЗЬКА, присл.
1. З невеликої віддалі. — Дівчаточка мої, голубочки! Глядіть лишень не перехваліть його,— сміється Катря дівчатам: — славні бубни за горами, а зблизька — шкурятяні! (Вовчок, І, 1955, 189); Лукина глянула зблизька на її лице і трохи не крикнула (Н.-Лев., III, 1956, 342); Тимок — ріка вузька і неглибока, струмок вірніше; зблизька і здаля нічим не вабить, не милує ока (Гонч., Вибр., 1959, 368); // Безпосередньо. Я дуже жалкую, що не міг зблизька придивитися до Вашого галицького життя, пізнати людей різних напрямків (Коцюб., III, 1956, 274).
2. На невелику віддаль, на невеликій віддалі; близько. Її [Солохи] цуралися [люди], не підпускали й зблизька до себе (Мирний, І, 1954, 63); Коли проносили милого зблизька і стіни застугоніли від співу, вона впала на постіль у темному кутку майже непритомна (Довж., І, 1958, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 446.