ЗБО́ЧЕННЯ, я, с. Відхилення від правильного або певного напрямку в поведінці, діяльності, поглядах. [Анна:] Коли я що ганебного вчинила? [Командор:] Про щось ганебне й мови буть не може, але для нас і збочення найменше було б ступнем до прірви (Л. Укр., III, 1952, 378); — Я пізно прочитав Дарвіна і Тімірязєва й допустився тут тисячі помилок і збочень в шуканні істини (Довж., І, 1958, 424); Франко в цій дружбі виступав як досвідчений старший товариш, який допоміг Махару стати на шлях реалізму, застерігаючи його від збочень до декадентщини (Вітч., 5, 1956, 142); Справжній критик — то насамперед безстрашний боєць, який веде непримиренну боротьбу проти ворожої ідеології, проти всіляких ідейних збочень і хитань (Літ. Укр., 27.XII 1968, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 450.