ЗБРИ́ЗНУТИ, ну, неш, док.
1. перех. Однокр. до збри́зкувати. Галя зробила з головою Кирила все, що їй хотілося, навіть одеколоном збризнула (Собко, Звич. життя, 1957, 288); // фам. Випити могорич з приводу придбання чого-небудь і т. ін. — Недавнечко я прикупив собі земельки — так хуторок! І хотілося б мені ту земельку збризнути (Мирний, III, 1954, 285).
2. неперех. Піти, политися (про дощ). — Коли б то дощик збризнув — то усе б полізло із землі (Україна.., І, 1960, 294).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 451.