ЗБРОЄНО́СЕЦЬ, но́сця, ч.
1. іст. Молодий воїн середньовіччя, обов’язком якого було носити зброю лицаря, оберігати його в бою та доглядати його коня. * У порівн. Два партизани, справді, наче вірні зброєносці, ні на крок не відходили від Обушного (Кир., Вибр., 1960, 351).
2. перен. Людина, здатна беззастережно виконувати чию-небудь волю. Сьогоднішні гості якраз і були з тих відданих їй [Софії] зброєносців (Гончар, Таврія, 1952, 132).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 452.