Збу́й-Вік, ка, м.
1) = Збудь-вік. Волын. г. Як що баба стара, то кажуть на неї: ця вже баба збуй-вік; він збуй-вік. Подольск. г.
2) мн. Мелкое или малоцѣнное имущество. Жидівські збуй-віки погоріли. Луб. у.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 126.