ЗБУ́РЕННЯ, я, с.
1. Дія і стан за знач. збу́рити і збу́ритися. Не було сумніву, всі молодці, вислані для збурення боярського дому, погибли в нерівній боротьбі (Фр., VI, 1951, 89); Рух, який почався серед робітників, автор [повісті «Борислав сміється» І. Франко] порівнює із збуренням бджіл у вулику, що готові знищити ситих нероб — трутнів (Іст. укр. літ., І, 1954, 540); Він.. аж побагровів від внутрішнього збурення (Гончар, Тронка, 1963, 74).
2. фіз. Різке порушення відносно спокійного стану в окремих ділянках атмосфери. Збурення в іоносфері Землі.
3. астр. Відхилення руху небесного тіла від своєї траєкторії під дією притягання іншого небесного тіла. Внаслідок збурень планети рухаються то швидше, то повільніше (Астр., 1956, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 455.