ЗБІ́ДНЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до збідни́ти. Місце дії у фільмі [«Запорожець за Дунаєм»] збіднене й вузько обмежене тісним подвір’ям Карася (Мист., 1, 1955, 32); Брати з життя і повертати в життя, але в збагаченому, а не збідненому вигляді,— такий закон мистецтва соціалістичного реалізму (Вітч., 8, 1958, 147).
2. у знач. прикм. Який має в незначній кількості потрібні риси, ознаки. Асканійський ковиловий степ — це південний варіант так званих безбарвних степів, що відносяться до найбільш посушливого і збідненого типу степів (Наука.., 6, 1963, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 441.