ЗБІЛІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до збілі́ти. Небо, збіліле від спеки, вже сивіє, мов попеліє (Л. Укр., І, 1951, 304); Ян хотів щось сказати, але не міг, і тільки беззвучно ворушились його збілілі губи та шукали чогось тремтячі руки (Коцюб., II, 1955, 81); Вацек помітив мою увагу до його збілілоі шевелюри (Ле, В снопі.., 1960, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 442.