ЗВ’Я́ЗНИЙ, а, е.
1. Послідовний, логічний (про мовлення, виклад думок і т. ін.).
2. рідко. Який характеризується єдністю складових частин, елементів; єдиний, неподільний. Матеріальний світ — це зв’язне, єдине ціле, де предмети і явища органічно зв’язані одне з одним, залежать одне від одного і зумовлюють одне одного (Логіка, 1953, 65).
3. спец. Який має якусь зв’язність (у 2 знач.). Всі грунти поділяються на такі групи.. за зв’язністю — на зв’язні (глини і суглинки), напівзв’язні (супіски) і незв’язні (піски) (Довідник сіль. будівельника, 1956, 29); Стерню треба лущити слідом за збиранням колосових культур на легких піщаних грунтах дисковими, а на більш зв’язних лемішними лущильниками (Хлібороб Укр., 1, 1966, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 503.