ЗВА́БЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зва́бити. Владко розігнався, щоб бігти до гостинця, але тут уже стояли люди, зваблені криком (Фр., VI, 1951, 145); Починаючи з «Катерини» і закінчуючи «Марією» і «Неофітами», постійною темою у Шевченка проходить мотив скривдженого, зганьбленого материнства, звабленої і збезчещеної жінки (Рильський, Поезія Т. Шевченка, 1961, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 457.