ЗВА́ДА, и, ж., заст. Незгода, ворожнеча. Король Едвард Шотландців призволяє Лихую зваду залишить, Спокій вернути краю, Прийти до згоди без війни (Л. Укр., І, 1951, 352); Як тільки ж Женю вирядив о. Яків учителювати в чуже село, зразу почалася у його з учителем звада (Вас., І, 1959, 192); // Сварка. Ще батько лежав серед свічок на лаві, як у хаті в нас почалася звада (Козл., Опов. І. Клена, 1950, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 457.