ЗВА́ЛИЩЕ, а, с.
1. Місце, куди звозять, скидають сміття, непотріб.— Я наполягаю, щоб було звалище, бо місту треба очищатися від сміття (Речм., Твій побратим, 1962, 12).
2. чого. Велика кількість чого-небудь, зваленого в одне місце. На стіні танцювали тіні, ніби хтось весь час ховався за звалищем старих речей (Скл., Карпати, II, 1954, 90); // розм. Склад чого-небудь на відкритому місці. Артилеристи скинули його [пораненого] в лісі, біля звалища своїх снарядів, сказали тут почекати (Гончар, Людина.., 1960, 96); [Ярцев:] У нас звільняється посада завідуючого звалищем металевого утилю… (Мокр., П’єси, 1959, 229); // Нагромадження чого-небудь поваленого, обваленого. Ішли вони густими хащами, перелазили з трудом великі звалища старих дубів і буків (Козл., Мандрівники, 1946, 7).
3. мн., розм. Те саме, що руї́ни. Загримів страшний залп, барикада затріщала і впала, розсипаючись у звалища (Фр., VI, 1951, 159); По війні ти [пророк] на звалищах міста лишився один (Л. Укр., І, 1951, 183).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 459.