ЗВЕ́РНЕНИЙ, ЗВЕ́РНУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зверну́ти. Кам’яні хрести біліли над шляхом і написані вугіллям дороговкази на них всі були звернені на захід (Гончар, III, 1959, 13); Тільки тепер Рубін зрозумів слова начальника цеху, звернені до Каленика Романовича: «Це ж котрий у вас, сьомий, восьмий?» (Сенч., Опов., 1959, 38); Прислухається Тамара.. Певно, гукає [Сашко] її. Та ясно ж, що до неї звернута його посмішка (Хижняк, Тамара, 1959, 179); Біля нього [знамена] гордо стояв радянський воїн. Тисячі очей були звернені на нього (Цюпа, Назустріч.., 1958, 129); Ясні зорі розвеселили її очі, звернуті на прехороше лице молодого (Н.-Лев., І, 1956, 145).
ЗВЕ́РНЕНИЙ, а, е, розм., рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до зверті́ти. Бриль, як вареник, зверчений.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 464.