ЗВЕРХ1, присл., рідко. Те саме, що зве́рху1 3. Не попав же я в двері та в стовп головою, Господиня те все чула — та зверх коцюбою (Чуб., V, 1874, 1126); Як тепер його бачу: у синій юпці, тяжинових широких штанях, каламайковим поясом пузо підперезане, а зверх китаєва черкеска (Кв.-Осн., II, 1956, 6).
ЗВЕРХ2, прийм. з род.в., рідко. Сполучення з прийм. зверх виражають:
Просторові відношення
1. Уживається на означення предмета, поверх якого, на якому хто-, що-небудь розміщується. Жінка везе волами віз соломи. Сама стоїть зверх соломи (Калин, Закарп. казки, 1955, 205).
Кількісні відношення
2. Уживається на означення перевищення якої-небудь кількості. Треба зробити з одної дошки дванадцять стільців, а тринадцятий зверх цього (Калин, Закарп. казки, 1955, 12); Я жила з ним зверх п’ятдесят років (Коб., II, 1956, 300).
3. Уживається на означення перевищення міри, норми чого-небудь. Бути коло трактора і не прокататися? Ні, це вже зверх усякого терпіння (М. Ол., Чуєш.., 1959, 77).
4. Уживається на означення дії, предмета і т. ін., на додаток до яких або крім яких ще що-небудь робиться. Послалась [Маруся] на лаві, помолилась богу і зверх усього ударила три поклони (Кв.-Осн., II, 1956, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 467.