ЗВЕ́РХНІСТЬ, ності, ж.
1. Переважаюча, провідна роль кого-, чого-небудь. Для нас принципіально не може бути сумніву в тому, що повинна бути зверхність комуністичної партії (Ленін, 31, 1951, 328); // рідко. Право керувати, наказувати, вимагати; влада. Генуезці в Криму були змушені визнати зверхність золотоординських ханів (Іст. СРСР, І, 1956, 111); Почали з’їздитися [владики] і радити, як би увільнити себе від зверхності патріарха (Фр., XVI, 1955, 418).
Під зве́рхністю — на чолі, під проводом, під владою. Найбільшими східнослов’янськими державами стали Київське і Новгородське князівства, які об’єдналися в IX ст. під зверхністю Києва (Іст. УРСР, І, 1953, 49).
2. Наявність особливих, вищих якостей порівняно з ким-, чим-небудь; // Перевага над ким-, чим-небудь; вищість. Він нічим не підкреслював своєї зверхності над нами, й завжди ми бачили його в своєму колі як рівного серед рівних (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 25); Він знав, що як тепер не візьме моральної зверхності над Філіпчуком, то втратить всякий авторитет в очах товаришів (Вільде, Сестри.., 1958, 486); Він з властивою йому зверхністю похвалив роботи Сергія (Коп., Земля.., 1957, 254); Жестом зверхності він [канцлер] запропонував козакові сісти на лаві, біля стола (Ле, Наливайко, 1957, 22); // Надмірна впевненість у собі, в своїх силах, здібностях, можливостях і т. ін.; зарозумілість. Входив сюди Баб’як бундючний, певний своєї зверхності і сили, а виходив, як побитий пес (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 154).
3. Надмірна гордість; пиха. Осолінська зблідла. Гнів ображеної панської зверхності і неприхована злоба ворога на мить блиснули в її очах (Кач., Вибр., 1953, 158); // Зневага, презирливе ставлення до навколишніх. Мінялись хазяї, але не мінялися опаска і недовіра, настороженість і зверхність, бридливість і холод, гнів і злоба в тих очах, що завжди нагадували йому: «За що ж ми тобі гроші платим?» (Стельмах, II, 1962, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 467.