ЗВЕСЕЛІ́ЛИЙ, а, е. Який звеселів, став веселим. Мухтаров спинився і мовчки вирядив очима за двері звеселілого інженера (Ле, Міжгір’я, 1953, 177); Грав джаз-оркестр.. Цокали об порожні склянки, підкликаючи офіціанток, звеселілі компанії молодих людей (Грим., Незакінч. роман, 1962, 196); * Образно. Над звеселілими нивами вже снувало невгомонне жайворіння свої пісні (Цюпа, Грози.., 1961, 211); // Який виражає веселість. Яремчук відійшов від столу, окинув звеселілим поглядом людей (Цюпа, Назустріч.., 1958, 306); Він окинув поглядом звеселілі обличчя хлопців і подобрішав (Хор., Місто.., 1962, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 469.