ЗВИ́ННІСТЬ, ності, ж., діал. Властивість за знач. зви́нний. Де-не-де хвацько підскакувала срібна рибка, немов чванилася своєю звинністю (Козл., Мандрівники, 1946, 38); Він собі на умі, скрізь свого досягне хитрощами, звинністю або й просто напосідливістю (Л. Укр., IV, 1954, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 472.