ЗВИНЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ЗВИНИ́ТИСЯ, ню́ся, ни́шся, док., розм.
1. Те саме, що вибача́тися. «Я звиняюсь,— каже, —ви проти нової школи, Ганно Антонівно?» (Ю. Янов., І, 1954, 25); — А перед Федотом — звинись. Він тобі старший брат.. А ти на нього руку піднімаєш (Тют., Вир, 1964, 224).
2. Виправдовуватися. Пан гостро зганьбив бонну, а Катрусю казав взяти економові й покарати, хоч Катруся звинялася, що вона .. не винна (Кобр., Вибр., 1954, 88).
3. тільки док. Відчути провину; провинитися. Він подивився на Барона таким поглядом, ніби чим звинився (Досв., Вибр., 1959, 157).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 473.