ЗВИСА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до звиса́ти. У неї [людини] опущена голова з сивим, звисаючим донизу волоссям (Моє життя в мист., 1955, 162); Баба підносить своє подовгасте, звисаюче і набрескле лице (Черемш., Тв., 1960, 162); Перше, що впало Самійлові в око, були звисаючі з стелі великі кам’яні брили, вкриті каламутними краплями роси (Кучер, Чорноморці, 1956, 341); Обрамлена густими, звисаючими над самим берегом деревами, котить вона [Десна] свої могутні хвилі (Міщ., Сіверяни, 1961, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 474.