ЗВИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зви́ти. Маруся виходить у квітках, стрічках, з вишиваним рушником у руках. Коло правого вуха два віночки, звиті з волочки на обручиках (Н.-Лев., II, 1956, 422); На нашому димарі стояло велике, мов колесо, гніздо, звите з пруття. Чорногузи щороку там виводили своїх малят (Томч., Готель.., 1960, 57); Ти горда жінка, ти не увійшла в кубельце, звите дружніми руками, найтяжчу працю ти собі взяла, несеш мовчазно довгими роками (Л. Укр., І, 1951, 284); // звито, безос. присудк. сл. Ой, в городі у Тавані Три квіточки звито (Укр.. думи.., 1955, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 474.