ЗВИХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. перех. Викликати зміщення кісток у суглобі (при падінні, ударі і т. ін.). — Вчора в нас нещастя скоїлося,— вів далі Федяев. — Мій помічник посковзнувся й упав. Звихнув ногу (Донч., II, 1956, 49).
2. перех., перен., розм. Спричинити відхилення від нормального або попереднього стану, знівечити, зіпсувати, скалічити кого-, що-небудь. О. Нестор чув добре, що целібат звихнув ціле його життя (Фр., VII, 1951, 46).
3. неперех., перен., розм. Те саме, що звихну́тися 3. — Душа в тебе молода та гаряча і довірлива до всього… Оберігай її, Маковею, не звихни ніде!.. (Гончар, І, 1954, 275).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 475.