ЗВИ́ХРЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до зви́хрити 1, 2. Сірі султани пилюки, звихреної конем, осідали на скошеній стерні (Тют., Вир, 1964, 272).
2. у знач. прикм. Скуйовджений, розтріпаний (про волосся). Альберт Ейнштейн, знизавши плечима і покопирсавши п’ятірнею в звихреній зачісці, відштовхнувся від спогадів (Рибак, Час.., 1960, 478).
3. у знач. прикм., перен. Розбурханий, збуджений, неспокійний. Пройшовся [Левко] по тісному ганку, і весь у полоні звихрених думок (Стельмах, І, 1962, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 475.