ЗВИЧАЄ́ВІСТЬ, вості, ж. Абстр. ім. до звичає́вий. Немеркнучі зразки традиційної звичаєвості та обрядовості ніколи не згасали в народному побуті (Літ. Укр., 1.I 1965, 3); Вивчаючи народну звичаєвість, вчені повинні дослідити закономірності в розвиткові та використанні її народом (Нар. тв. та етн., 3, 1964, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 476.