ЗВИШ, прийм. з род. і знах. в., діал. Зверх (див. зверх2 2-4). Минуло звиш п’ятнадцять літ від того часу (Фр., IV, 1950, 300); І льон хай буде звиш коліна, повище пояса трава (Павл., Бистрина, 1959, 17); Викрадав [Славко] гроші від батька й сам купував ті пачки [тютюну], що виходили йому на звиш купованих матір’ю (Март., Тв., 1954, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 478.