ЗВОРУ́ШЕНО. Присл. до звору́шений2 2. Давид поклав на плече Тихонові руку й сказав зворушено, а твердо: — Да, трудно. Тихоне (Головко, II, 1957, 85); Марійка зворушено потиснула простягнену руку (Донч., V, 1957, 418); — Яка красива. Ну — лялечка! — ніжно і зворушено промовила мати (Довж., Зач. Десна, 1957, 479).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 498.