ЗВОРУШИ́ТИ1, ушу́, у́шиш, док., перех., рідко. Те саме, що зворухну́ти 1-4. Оболок в небі ніде ні шматочка, Вітер в гаю не зворуше листочка (Щог., Поезії, 1958, 304); — Хто зворушив сон мій милий? (Граб., І, 1959, 228); Вранці ми не пустим промінь, Щоб тебе він не розбуркав, Не розвіяв мрій рожевих, Спокій твій не зворушив (Олесь, Вибр., 1958, 46); Та й що за діти такі,— як дорослі проміж себе. О, ці вже зуміють постояти за себе! Ця думка остання аж тиху гордість зворушила в серці Катринім (Головко, II, 1957, 242).
ЗВОРУ́ШИ́ТИ2, див. звору́шувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 498.