ЗВІ́ДНИК, рідко ЗВО́ДНИК, а, ч.
1. Той, хто займається звідництвом. [Сестра Серахвима:] Той Гарасим найперший зводник. Певно він і Василя з Юліаною звів (Мирний, V, 1955, 109); Улесливо-послужливий швейцар (він же гардеробник, вантажник, зводник і, як треба, викидайло) широко розчинив двері (Кол., Терен.., 1959, 120); // Той, хто розпускає плітки, зводні.
2. Той, хто зваблює дівчину, жінку. — Налаяла, витурила старого звідника, ..слинявим ротом поліз цілуватися (Стельмах, І, 1962, 518).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 480.