ЗВІЗДА́, и́, ж., діал. Зірка. Скрізь була пустиня — і діду довелось простувать по степах навмання, питаючи дороги то у сонця, то у звізд (Стор., І, 1957, 81); На світі всячину я знаю, Хоть нікуди і не ходжу, І людям в нужді помагаю, І їм на звіздах ворожу (Котл., І, 1952, 116); У тім маленькім світі, що групувався довкола дому.. Кошицької, він був одною з ясніших звізд, уважався чоловіком розумним і досвідним (Фр., IV, 1950, 209); А за ним у колясі генерал, з золотими китицями на плечах, на грудях золота звізда (Кв.-Осн., II, 1956, 141).
◊ Зві́зди з не́ба хапа́ти (зніма́ти, здійма́ти і т. ін.) — те саме, що Зірки́ з не́ба хапа́ти (зніма́ти, здійма́ти і т. ін.) (див. зі́рка). Яку б вона розмову не розпочала, з ким би не побачилася, уже вона завжди зверне на Василя. І сякий, і такий, звізди з неба здіймає (Мирний, IV, 1955, 95).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 481.