ЗВІРИ́НЕЦЬ, нця, ч. Спеціально обладнане місце, територія з приміщеннями, клітками, де тримають різних звірів для показу. — Двадцять чотири [тигри] живцем піймав [Глушака] для звіринців. Усього бувало в житті (Довж., І, 1958, 101); // збірн. Клітки з різними звірами для показу. Після обіду мама раптом оголосила, що до міста приїхав звіринець з мавпами, леопардами і ведмедями (Смолич, II, 1958, 102); [Лука:] У нашому селі ночував мандрівний звіринець (Галан, І, 1960, 458); * У порівн. Кашель не давав йому спокою. Він бухикав, гавкав, вив, ричав, як цілий звіринець (Коцюб., II, 1955, 434).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 484.