ЗВІРКУВА́ТО. Присл. до звіркува́тий. Баржак з глибини ганку стежив за ним звіркувато, неприязно (Гончар, II, 1959, 16); Звіркувато озираючись, він [Товкач] вийшов (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 446).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 485.