ЗВІРО́ТА, и, ж., збірн.
1. Дикі, звичайно хижі, тварини; звірі. І людину і тайгову звіроту гнав в одному напрямку нещадний і хижий ворог — лісова пожежа (Донч., III, 1956, 57); — Птахів усяких добре знав дід Кіндрат. Казав, у лісі птаства та звіроти до гибелі (Хижняк, Невгамовна, 1961, 265).
2. перен. Про дуже жорстоких, лютих людей. — Який жаль, що душа моя повстає проти того, щоб стати розбійником.. Я б показав усій поліцейській звіроті свою силу… (Бурл., Напередодні, 1956, 341).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 486.