ЗВІ́РСТВО, а, с.
1. Крайня жорстокість, лютість. Де ж це може бути, щоби чоловік допускався такого звірства й так зневажав свого ж брата (Март., Тв., 1954, 57); Це були раби Власта із західного пограниччя, з-за Сяну, парубки, відомі своєю дикістю та звірством у всій околиці (Оп., Іду.., 1958, 29).
2. перев. мн. Надзвичайно жорстокі дії, прийоми. З перших днів війни радянські письменники стали свідками жахливих звірств, що їх чинили фашистські головорізи (Іст. укр. літ., II, 1956, 246); Вона [Салтикова] вигадувала для катованих найбільш витончені звірства: рвала розжареними щипцями вуха, примушувала стояти босоніж на морозі тощо (Іст. СРСР, II, 1957, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 486.