ЗВІРЯ́КА, и, ж., розм., рідко. Те саме, що звір1 1. І з виду він більш походив на звіряку, як на чоловіка: вирлоокі перекошені очі дивились хижо, ніс з роздутими ніздрями задрався догори (Стор., І, 1957, 375); Сенсація — Вася убив вовка!.. Волосний урядник допитував, де та гармата, що отакенну звіряку вкокошкала [вколошкала] (Ковінька, Кутя.., 1960, 29); * У порівн. Нудьга ж знову мене В самотину жене — Жить звірякою (Манж., Тв., 1955, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 486.