ЗВІРЯ́ТИ1, я́ю, я́єш і рідко ЗВІ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗВІ́РИТИ, рю, риш, док., перех.
1. кому, рідко перед ким. Правдиво, не криючись, повіряти кому-небудь свої думки, плани, таємниці і т. ін. З Рузею дівчина подружилась і часто звіряла їй свої думки (Донч., III, 1956, 45); Завадка змушений був спитати ще раз про це саме, бо Філіпчук не поспішав звіряти перед ним свої плани (Вільде, Сестри.., 1958, 147); Іванові Луціяновичу хотілося розповісти товаришам про все, що склалося в нього в голові, звірити їм свої думки і надії (Оров., Зел. повінь, 1961, 10).
◊ Звіря́ти (зві́рити) ду́шу (се́рце) кому — довірливо розкривати кому-небудь свої почуття. У Орисі не було такої подруги, що їй могла б вона звіряти свою душу (Гр., II, 1963, 112); Пройшло немало днів, поки той хлопець і дівчина одне одному свої серця звірили (Цюпа, Три явори, 1958, 13).
2. кому, на кого. Виявляючи довір’я, доручати, довіряти кому-небудь щось. [Фауст:] Германцю я Корінф лишаю, Нехай затоки береже, А готу звірюю Ахаю, — Хай крутояру стереже (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 372); — Я ні на кого не можу звірити цієї справи. Навіть на тебе (Юхвід, Оля, 1959, 233).
ЗВІРЯ́ТИ2, я́ю, я́єш, недок., ЗВІ́РИТИ, рю, риш, док., перех.
1. Зіставляючи що-небудь з чимсь, перевіряти точність, відповідність чому-небудь і т. ін. Доки вони там звіряють з картою місцевість, Степура стоїть між деревами і слухає, як соковито хрумтять яблука на солдатських зубах (Гончар, Людина.., 1960, 239); Тарас Волошко зайшов до купе вагона.. Звіривши квиток з номером місця, він заховав його до кишені (Ткач, Плем’я.., 1961, 141); * Образно. Годинник б’є в Кремлі дванадцять,— За ним звіряємо серця! (Нех., Під.. зорею, 1950, 52); // Взаємно порівнювати, співвідносити що-небудь. Вранці Олена Побережник першою вийшла на буряки, з тривогою звіряючи рядки на своїй і сусідній ділянці (Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 258).
2. Перевіряючи, встановлювати наявність або відсутність кого-, чого-небудь. Розгортаєш то одну, то другу книжку, звіряєш, як скупий, свої скарби, чи все на своєму місці, чи не забув часом чого-небудь (Вас., II, 1959, 265); Заруба кілька разів підсилав.. обох бригадирів, щоб тихо підкралися на буряки, звірили сторожів (Кучер, Трудна любов, 1960, 125).
3. Старанно вивіряти справність, придатність чого-небудь. Марія вже уявляла собі, як притисне її [гвинтівку] до плеча, звірить оптичний приціл (Кучер, Чорноморці, 1956, 141).
4. на що. Піддавати випробуванню, випробовувати властивості, якості, придатність чого-небудь до чогось. Якщо лаборанткам задачу дано — Звіряти на схожість артільне зерно І вже бригадир оглядає лани,— Для нас це — найперша ознака весни! (С. Ол., Вибр., 1959, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 486 - 487.