ЗВІРЯ́ТКО, а, с. Зменш.-пестл. до звір1 1; // Взагалі маленька тварина. Головна функція хвоста — бути стерном і балансом під час карколомних стрибків вивірки.. Він допомагав звіряткові підтримувати рівновагу (Наука.., 7, 1965, 57); [1 дитина:] Були у полі, Та ниви голі, Ні колосочка, Ані зернятка: Все позбирали Птахи, звірятка (Олесь, Вибр., 1958, 437); * Образно. Турецький купець на алжирськім базарі недорого дав за звірятко худе. І ти став рабом… (Бажан, Роки, 1957, 278); * У порівн. Гавриш похмуро слухав Чемерицю і, мов застукане звірятко, неспокійно водив очима по кімнаті (Коцюба, Нові береги, 1959, 337); Батько вплів у бороду правицю, вона темним звірятком заворушилась на сивині (Стельмах, II, 1962, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 487.