Зві́сен, сна, не, звісний, а, е.
1) Извѣстный. Звісна тобі печаль моя. Грин. III. 149. Грицько звісний п’яниця.
2) Ти зві́сен. Ты знаешь, тебѣ извѣстно. Ти звісен, — між курми суддею я була. О. 1861. VII. 119.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 133.