ЗВІТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. перед ким, кому. Письмово чи усно давати звіт про свою роботу, діяльність, про стан чого-небудь і т. ін. Партгрупорг Василь Келембет звітував перед групою про свою роботу (Ю. Янов., II, 1954, 105); Названий всіма я вами кандидатом в депутати. Не словами, а ділами буду вам я звітувати (Тич., II, 1957, 205); // бухг. Робити повідомлення-підсумок про витрату і розподіл грошей, яких-небудь цінностей. Щомісяця бухгалтер звітує на правлінні про виконання прибутково-видаткового кошторису (Рад. Укр., 2.VШ 1951, 3).
2. Докладно розповідати про що-небудь або пояснювати щось. Не тільки командири батальйонів, а навіть командири рот щовечора приходили до Шрама, звітуючи про минулий день (Собко, Вогонь.., 1947, 116); // Демонструвати успіхи колективу або окремої особи в мистецтві, літературі і т. ін. У Жовтневому палаці культури звітували колективи художньої самодіяльності Закарпатської області (Літ. Укр., 22.VІ 1965, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 489.