Що oзначає слово - "звіщати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ЗВІЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗВІСТИ́ТИ, звіщу́, звісти́ш, док., перех.

1. Оголошувати для загального відома, нагадувати про що-небудь. [О. Юліян:] Цей дзвін служитиме людям, Штефане. Він звіщатиме насамперед радість, а не печаль (Галан, І, 1960, 464); Голосний дзвінок шкільний звістив восьму годину (Мак., Вибр., 1954, 50); І раптом гук сирен звістив Повітряну тривогу (Перв., II, 1958, 266); // Указувати на що-небудь, означати щось. Страшний шум водопаду.. звіщав, що вода прибула велика (Фр., VI, 1951, 129); На Вітоші світає, Палає хмарка біло-золота, Звіщаючи, що швидко день настане (Воронько, Драгі.., 1959, 152).

2. Провіщати, передрікати що-небудь. Ця хвилина звіщає йому щось незвичайно важливе (Фр., VI, 1951, 227); Заточників, що в чужині скріпляє, Піддержує святу надію? Знай: Той ясний погляд зір, що їм звіщає Промінну путь в любимий, рідний край (У. Кравч., Вибр., 1958, 224).

3. рідко. Сповіщати, повідомляти кого-небудь про щось. Які тривожні, які страшні, пекельні хвилі перебував Максим за той час, поки боярин пішов звіщати Бурунду про його намір! (Фр., VI, 1951, 120); — Я піду дочку звістити, що гостя маємо (Вовчок, VI, 1956, 238); Ось надбіг отрок і звістив, що на шляху за ними показуються поодинокі їздці (Оп., Іду.., 1958, 330).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 489.