ЗВІ́ЯТИСЯ, зві́ється, док., рідко.
1. Початися, здійнятися (про вітер, бурю). Вітер звіявся сильний (Март., Тв., 1954, 303); Іван мав їхати увечері. Але надворі звіялася буря, й родичі не хотіли пустити його (Круш., Буденний хліб.., 1960, 119); * Образно. В лютому гвалті, що звіявсь одразу, як вихор, . .заблищали, залізні бартки (Коцюб., II, 1955, 310).
2. Швидко піднятися вгору, розвіваючись (про прапор і т. ін.). Прапор звіявся червоний, В льоті променем застиг (Ус., Дорогами.., 1951, 186).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 490.