ЗГА́НЬБЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зганьби́ти. Між нашим народом доволі й таких [пісень], ..де дівчина показується просто одуреною, ошуканою або й насильно зганьбленою (Фр., XVI, 1955, 61); // у знач. прикм. Есесівці тюпали в своїй обвислій, зганьбленій уніформі, опустивши погляди вниз, тупо скоряючись долі (Гончар, III, 1959, 451); Юркове серце стиснулося від болю: принижений, зганьблений, знищений батько… (Багмут, Опов., 1959, 26); // зга́ньблено, безос. присудк. сл. Без ніякого доводу його обвинувачено в страшному злочинстві, зганьблено, закинуто в тюрму (Гр., II, 1963, 445).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 509.