ЗГА́ЯТИ, зга́ю, зга́єш, док., перех. Витратити марно, по-пустому (час); змарнувати. Виїжджала Мася на саму другу Пречисту; вибрала мати свято, щоб часу не згаяти (Свидн., Люборацькі, 1955, 44); Більше як три місяці згаяв [Зінько], у тюрмі сидячи (Гр., II, 1963, 483); // Провести, перебути якийсь час де-небудь. В’їхали в перше озерце, де колись неспокійно згаяли ніч (Досв., Вибр., 1959, 435); // рідко. Розтратити, занапастити (талан). І даючи тобі талан до ліри, Господь сказав: «Гляди — його не згай!» (Щог., Поезії, 1958, 306); // Заповнити чим-небудь (час). Хлоп’ята, поснідавши і щоб чим згаяти, то згаяти час, задумали гратись у піжмурки (Мирний, IV, 1955, 8); Тихішав у нас гомін, мов у дітей, що перед святом розповідають казку, щоб швидше згаяти час (Вас., Вибр., 1954, 48).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 511.